Моя близька знайома дітей не планувала свідомо, оскільки збиралася повністю присвятити себе кар’єрі. У неї було багато негативних думок щодо майбутнього, зокрема про те, що ми живемо в дуже жорстокому світі. Та й давалося взнаки її важке минуле, яке вона провела впроголодь.
Загалом, до тридцяти п’яти вона твердо дотримувалася своїх переконань, але, досягнувши цього віку, раптом загорілася ідеєю-фікс про те, що їй необхідно взяти на виховання прийомну дитину.
У шлюбі вона не перебувала, кар’єра була на висоті. І раптом жахлива трагедія — серйозна травма хребта, яка просто вирвала її зі звичного життя. Але вона не здалася, встала на ноги, реабілітувалася.
Між іншим, прогнози лікарів не були оптимістичними, але вона всупереч усьому змогла відновитися. І продовжила мріяти про свого майбутнього сина. А що, міркувала про себе? На підхваті буде няня, грошей вистачить на життя, адже у неї пристойний дохід. А малюк — чим молодший, тим краще, щоб прямо з пелюшок, аби зріднитися максимально.
Звичайно, ми багато розмовляли про її плани — занадто високий був ризик того, що згодом вона пошкодує про усиновлення. Все-таки, це буде чужа дитина з випадковим набором генів. Але вона була непохитна, і ніхто з її родичів до відома поставлений не був.
Почалися ці дивні пошуки — того самого, свого, якого помітиш відразу з натовпу. Я разом з нею відвідувала дитячі будинки — дітлахи були напрочуд охайні і милі. Нарешті, сталося …
Через деякий час їй подзвонили і повідомили таку омріяну інформацію:
— Дев’ятимісячна дитина — приїжджайте дивитися і знайомитися!
Вона звичайно ж відразу помчала на зустріч зі своїм майбутнім синочком, по території закладу бігла майже бігом, як раптом її окликнув хтось із діточок, які гуляли тут довкола:
— Мамочко! Моя мама!
Вона запнулася, майже осіла в сніговий замет, а малятко обняло її рученятами і все твердило:
— Мамочко, мамуля!
Вона тоді зазнала дуже складні і, мабуть, найяскравіші в своєму житті емоції.
Жінка вже й забула про омріяного хлопчика — ось вона, донечка, сама доля все вирішила. Її серце ніби розірвало на шматки, в ту мить вона усвідомила, що дійсно стала мамою цієї славної і самої тепер найріднішої дворічної дівчинки.
Маля було таке худеньке, лисувате, явно дуже хворобливе. Але дівчинка як заведена повторювала «мама, мамочко …».
Її, до речі, навіть в дитячому будинку відмовляли від ідеї брати до себе цю дівчинку — погана спадковість, погане здоров’я, затримка в розвитку, батьки ще в процесі позбавлення прав на свою дочку. В дитбудинку дівчинка зовсім недавно.
Але вона не склала рук, терпляче винесла всі судові інстанції та інші процедури, врешті-решт удочерила. А потім почала всерйоз займатися реабілітацією доньки — водити її до фахівців, розвивати. У три роки відвела її відразу в дві секції — малювання і гімнастики.
Звичайно, виходило не все і не відразу, але мама була дуже терпляча і з усім справлялася. Рідня була здивована, але від дитини не відвернулися.
Вона стала нескінченно люблячою мамою. Возила донечку до моря, щоб та регулярно жила в кращих кліматичних умовах. Про дівчинку говорили, що їй несказанно повезло.
Ось тільки не лише дитині, але і її мамі дістався щасливий квиток — вони обидві один одного самозабутньо люблять і радують. Дві цих красуні живуть однією сім’єю вже понад 10 років.
Дівчина навчається в престижній школі і приносить звідти одні п’ятірки. При цьому вона неймовірно слухняна і чуйна — допомагає мамі в усьому і за все їй вдячна.
Дитина не знає, що вона прийомна, та й чи треба їй про це знати?