Доля тебе покарає. Пошкодуєш, ой, пошкодуєш колись. Як від такого ангела можна відмовитися? Ну, народила без штампа в паспорті про шлюб. І що?
Новонароджені плакали, кричали, а цей маленький пакуночок тихенько схлипував, немов розуміючи, що нікому не потрібен. Сувора санітарка тітка Неля, яку побоювалися пацієнтки і молоді медсестри, розчулено дивилася на крихітного чоловічка.
А потім взяла пакуночок і рішуче попрямувала в палату, де лежала Зоя. — Хоча б подивися на сина! — сказала з порога. Зоя дивилася у вікно, навіть голови не повернула. — Доля тебе покарає. Пошкодуєш, ой, пошкодуєш колись. Як від такого ангела можна відмовитися? Ну, народила без штампа в паспорті про шлюб. І що? Залишати дитину напризволяще? Новонароджені плакали, кричали, а цей маленький пакуночок тихенько схлипував, як ніби розуміючи, що нікому не потрібен.
Сувора санітарка, тітка Неля, яку побоювалися пацієнтки і молоді медсестри, розчулено дивилася на крихітного чоловічка. А потім взяла пакуночок і рішуче попрямувала в палату, де лежала Зоя. — Хоч подивися на сина! — сказала з порога. Зоя дивилася у вікно, навіть голови не повернула. — Доля тебе покарає. Пошкодуєш, ой, пошкодуєш. Як від такого ангела можна відмовитися? Ну, народила без штампа в паспорті про шлюб. Ну і що? Залишати дитину напризволяще? Зої було байдуже. Народжувала далеко від дому. Ніхто не дізнається. Завтра її випишуть. Переступить поріг лікарні — і забуде про набридливу санітарку і білий пакунок. Знову буде красива і вільна. Пологи не зіпсували її фігури.
Швидше б вечір, ніч, ранок … Коли Зоя сказала Ігорю, що вагітна, він не зрадів. До закінчення інституту залишалося ще рік. Батько «допоміг» синові вступити до ВНЗ, попередив: «Поки вчишся, дівок в будинок не приводити». Ігор завжди мав стильний одяг, що також викликало захоплення і заздрість. Він вперше побачив Зою в кафе, де зазвичай тусувалися студенти. Кафешка розташувалася між інститутом і кооперативним технікумом, в якому вчилася Зоя. Вона була найкрасивішою на курсі. Шанувальники-одногрупники шансу на зустріч з нею не мали. Хлопці з інституту — зовсім інша справа. Пару скасували. Зоя пішла попити кави. Вільних місць не було. Стояла з чашкою гарячого напою і тістечком серед кафе. — Джентльмен повинен поступитися місцем жінці, — почула поруч. Хотіла відповісти, як завжди, зверхньо.
Але коли побачила стильного, красивого хлопця, прикусила язика. Він запропонував їй своє місце за столиком. Сам сів навпочіпки. — Чому я вас ніколи не зустрічав в інституті? — Я навчаюсь в технікумі. — Сусідка, значить. Так і познайомилися … Вони були дуже гарною парою. Дівчата зітхали … Зоїні батьки жили в райцентрі. Їй не терпілося познайомити їх з Ігорем. Однак він не був від цього в захваті. І до себе не запрошував. Посилався на зайнятість батьків, знаходив інші причини. Зате охоче навідувався на квартиру, яку Зоя знімала з одногрупницею. Тиха, скромна Аня — повна протилежність Зої — поспішно зникала з дому, коли приходив Ігор. Вона нікому не розповідала про їх побаченнях, нічого не розпитувала. Аня була відмінниця, її влаштовували посиденьки в бібліотеці, пригоди по книжковим крамницям.
Під час одного з побачень Зоя » ощасливила » Ігоря своєю вагітністю. — Скільки потрібно? — Чого? — вона не зрозуміла питання. — Грошей на аборт. — Я боюся аборту … Давай народимо дитину. Ти ж любиш мене? — Подумай про суму. Двічі не питаю … Приховувала вагітність як могла. Потім зізналася батькам. Вирішили відправити доньку до знайомих в сусідню область. Народжувати на початку осені. У технікумі пояснять поганим станом здоров’я. А далі? Зоя повернулася на навчання в середині вересня. Ніхто ні про що не здогадувався. З Ігорем більше не бачилася. Після технікуму залишилася працювати в обласному центрі. Вийшла заміж за колишнього викладача Олексія Івановича, який закохався у неї, коли вперше побачив на своїй лекції. Народилася донька. Про відданого сина і не згадувала. Зненавиділа його разом з Ігорем.
Зоя ревно ростила дочку. І коли Наталя заявила про намір вступати до університету до сусіднього обласного центру, запротестувала. Чоловікові ідея сподобалася. Найняв репетиторів, возив на іспити. Дочка стала студенткою. Зоя цікавилася не так Наташиним навчанням, як тим, чи є у неї хлопець. А ще Зоя фанатично панікувала, коли Наталя іноді не приїжджала на вихідні.
Олексій мав цьому пояснення: хвилюється, як і будь-яка мати. А у Зої було зовсім інше на думці … На четвертому курсі Наталя закохалася. Святослав працював в банку. Сказала батькам, що хоче познайомити їх зі своїм майбутнім нареченим. У суботу Зоя з Олексієм готувалися до зустрічі. Після полудня пролунав дзвінок у двері. — Ось і ми, — першої переступила поріг Наталя. — Знайомтеся: Святослав. Зоя втратила дар мови: в будинок увійшов … Ігор.
Ледве собою опанувала. Згадалися слова санітарки тітки Неллі: » доля тебе покарає «. — Папа, що з мамою? Як сама не своя. — Розхвилювалася. Я її теж ніколи такої не бачив. — Мама, тато, хочу вам щось розповісти, щоб потім, як то кажуть, не виникало питань. Святослав — прийомний син. Мама залишила його в пологовому будинку відразу після народження. Яка жахлива, безсердечна жінка. Його усиновила чудова сім’я. Вони сподобалися мені, а я їм. Батьки пишаються Святославом і вірять, що він коли-небудь стане важливим банкіром, — пожартувала Наталя. — А поки, тато, відкривай шампанське.
Мама, агов, ти з нами? Вона не знала, як зізнатися у своєму гріху. Дочка любить Святослава, так ніколи її не пробачить. І чоловік, мабуть, не пробачить. Олексій розлив шампанське. — За вас, молоді і закохані! — підняв келих. Наталя чмокнула Святослава в щоку. Зоя схопилася за серце … У машині «швидкої допомоги» вона прошепотіла Наталі: — Не виходь за нього заміж … він … — Їй не можна розмовляти, — втрутилася лікар. — Брат … брат … — шепотіла Зоя. — Ваша мама марить. Добре, що вже доїхали. Наталя, Олексій і Святослав чекали в коридорі. Нарешті, лікар повідомив: криза минула. І запитав: — Хто з вас брат? — У дружини немає брата — відповів Олексій. — Мама в «швидкій» згадувала якогось брата. — Коли хворій стане краще, запитаєте, — втомлено сказав лікар. — А зараз ідіть додому. Уже за північ …